Вчора відійшов у вічність наш Захисник Левченко Вадим Миколайович.
Про це з глибоким болем і сумом повідомила Нововодолазька селищна рада.
Начальник інформаційно-аналітичної групи штабу однієї з військових частин Збройних Сил України Вадим Миколайович Левченко народився 27.12.1976 року. За покликом серця він обрав військову професію і все життя залишався вірним присязі. Закінчив Академію внутрішніх військ МВСУ, нині це Національна академія Національної гвардії України.
У 2014 році, коли ворог почав війну на Донбасі, він, не роздумуючи, взяв участь в АТО, вже тоді розуміючи, що потрібно зупиняти цю навалу, що військова агресія може поширитись і далі, будуть страждати інші регіони нашої держави.
Початок повномасштабнорї війни Вадим Миколайович зустрів, працюючи у Нововодолазькому військкоматі, й першого ж дня став на захист України, повернувся до війська. Його військовий шлях пролягав дорогами Харківщини, був під Куп’янськом, а також на Миколаївщині.
Підтвердженням справжньої мужності та самовідданості є численні грамоти та нагороди, серед яких відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції», медалі «10 років сумлінної служби» та «За визволення Харквської області», а також відзнака міністра оборони України «15 років сумлінної служби».
Проте, не дивлячись на повагу з боку колег та визнання, він не був багатослівним. Майже нічого не розповідав, ніколи не скаржився. Усі свої тривоги та постійне напруження тримав у собі й приховував від рідних. Навіть коли тяжко захворів, мужньо боровся із хворобою, але не зміг її подолати. Він помер 15 березня у лікарні в Новій Водолазі, всього лише на кілька місяців залишивши службу.
Левченко Вадим Миколайович народився і виріс в Сосонівці. Одружився та був найкращим татом для доньки, турботливим та уважним. Він любив свою родину, був добрим, чуйним та відповідальним, про всіх піклувався. Особливо про маму, у якої був єдиним сином, її надією і опорою, яким вона дуже пишалась і мріяла, щоб нарешті настав мир і вони частіше бачились, щоб назавжди забути цей страх втратити дитину на війні. І вдень і вночі вона всі ці роки хвилювалась за нього, запікалось серце від тривоги, а тепер взагалі розгублене і безпорадне. Як могло статися, що навіть не ворожа куля, а страшна хвороба відібрала в нього життя?
Майор Левченко Вадим Миколайович віддав найкращі роки свого життя захисту України від ненависного ворога, віддано боронив нашу землю та український народ заради мирних світанків, сповнених земними турботами днів та тихих вечорів у родинному колі в післявоєнні часи. Тож бережімо світлу пам’ять про нашого відважного земляка та про кожного, хто відстоював наше майбуття в незалежній Батьківщині.
Вічна слава Герою!!!
