З 2 листопада 2026 року «Укрзалізниця» скасувала 9 приміських поїздів на лозівському та берестинському напрямках, які мали критичне значення для мешканців Нововодолазької та сусідніх громад.
Фактично людей поставили перед важким вибором: переплачувати за проїзд розбитими автомобільними дорогами або втрачати роботу за межами своєї громади.
На звернення депутата Нововодолазької селищної ради Костянтина Лиганенка щодо причин скасування поїздів в «Укрзалізниці» відповіли прямо: кількість рейсів скоротили через збитковість.
Залізничники спираються на статистику проданих квитків, яка показує низький попит через недостатню кількість пасажирів в напрямках Берестина і Лозової. За умов постійних ворожих обстрілів, які критично пошкодили залізничний парк по всій країні, компанія-перевізник змушена перекидати справні локомотиви на ті напрямки, де пасажирів фіксують найбільше.
Дійсно, пасажиропотік, наприклад, на напрямку Харків – Лозова зменшився, але не через втрату інтересу людей до поїздок. Через серйозні пошкодження інфраструктури та міркування безпеки цей маршрут раніше вже був скорочений — тепер електрички ходять лише до станції Герсеванівський. Логічно, що коли поїзд припиняє курсувати до великого залізничного вузла, яким є Лозова, кількість пасажирів на ньому автоматично зменшується.
Загроза трудовому потенціалу Харкова
Більшість пасажирів скасованих рейсів — це жителі передмістя, які щодня їздять на роботу чи навчання до Харкова, Мерефи та Нової Водолаги. Переважно це представники робітничих професій. На тлі загального дефіциту робочих рук у Харкові зменшення приміських залізничних рейсів призведе до того, що люди просто не зможуть фізично дістатися робочих місць або вчасно повернутися додому. Як наслідок, підприємства втратять працівників, а соціальна напруга в громадах лише зросте. Якщо місцеві жителі триматимуться за рідні місця до останнього, то працездатні переселенці змушені будуть перебиратися до громад з кращим транспортним сполученням, аби мати можливість їздити на роботу.
Пастка автомобільної альтернативи
Втративши електрички, люди змушені шукати альтернативу. Проте автобуси чи приватні автівки є сумнівним компромісом. Бо, по-перше, проїзд автотранспортом коштує в рази дорожче, ніж залізницею, що сильно б'є по кишенях звичайних робітників.
По-друге, Сімферопольська траса на ділянці від Нової Водолаги до Мерефи перебуває в катастрофічному стані. Якщо влітку водії просто втрачали купу часу, маневруючи між вибоїнами, то з приходом зимових снігопадів та ожеледиці поїздки цією трасою перетворюються на пряму загрозу життю.
Чи є надія на відновлення сполучення?
Повернення скасованих електричок залежить від вирішення кількох ключових проблем.
Оновлення парку техніки: Частину українських електровозів знищено атаками російських дронів. Зараз ведеться робота з європейськими партнерами, які планують передати Україні вживані локомотиви або надати гранти на купівлю нових. За умови припинення ворожих ударів по залізниці, цей дефіцит можна перекрити відносно швидко.
Рівень пассажиропотоку: Залізниця вимагає наповнюваності вагонів, проте де взяти нових пасажирів — невідомо. Часткове покращення може відбутися навесні з початком дачного сезону. Втім, залізничники не озвучили конкретну «цифру окупності», яка б задовольнила компанію для повернення скасованих рейсів.
Реформа тарифів: Майже всі регіони України вже перейшли на нову зональну систему оплати приміських квитків. Харківщина залишається одним із небагатьох регіонів, де діє стара тарифна сітка. Запровадження зональності підвищить вартість квитків орієнтовно в 1,5–2 рази. Громадяни, імовірно, погодилися б платити більше заради збереження рейсів, але «Укрзалізниця» досі не оприлюднила фінансових розрахунків: чи вирішить це проблему збитковості на даних напрямках. Схоже, в компанії розуміють, що подорожчання проїзду не дасть бажаного ефекту через відсутність потрібної кількості пасажирів, можливо, тому на Харківщині нова система тарифікації досі не введена в дію.
Шлях до ізоляції та знелюднення регіонів
Скасування електричок доводить, що ставити хрест на приміському сполученні не можна. Оцінювати ефективність транспорту виключно за критерієм «прибуток-збиток» під час війни — це шлях до ізоляції та знелюднення регіонів. Транспортне сполучення між громадами потребує негайного системного підходу на державному рівні, адже безперебійний рух поїздів є базовою умовою для виживання та функціонування прифронтової Харківщини.
