Захисник відновлювався після тяжкого поранення, але серце не витримало…
Трагічну звістку повідомила Нововодолазька селищна рада.
Дмитро Миколайович Паламарчук добре знайомий багатьом нововодолажчанам. Він народився 20 березня 1976 року і виріс у Новій Водолазі в родині освітян, працював вчителем Нововодолазького ліцею №2, викладав історію, предмет Захист України та фізичну культуру. Його поважали колеги та учні за відданість професії, порядність, вміння доводити будь яку справу до кінця, гаряче серце, віддане Україні та гостре почуття справедливості.
Вже у перший день повномасштабного вторгнення Дмитро Паламарчук залишив вчительську справу та пішов до військкомату з твердим переконанням, що потрібен на фронті, що має обов’язок захищати державу та український народ від ворожої нечисті. На війні він спочатку був парамедиком, бо захоплювався медичною справою ще до війни. Наче готувався, пройшов чимало курсів з надання першої медичної допомоги, перечитав багато літератури і був готовий застосовувати свої знання на практиці. Звик, якщо щось робити, то якісно і з користю.
Та на військових шляхах йому доводилось виконувати різні бойові завдання. За чотири роки війни йому довелось воювати в гарячих точках на Донецькому напрямку, під Бахмутом та поблизу Вугледару, а потім на Харківщині. За сумлінне виконання військових обов’язків та вірність військовій присязі був нагороджений численними Грамотами та Подяками навіть найвищого військового командування ЗСУ.
На початку червня цього року між Вовчанськом та Куп’янськом Дмитро Миколайович, вже у званні молодшого лейтенанта та на посаді начальника групи розвідки штабу 6 батальйону ТРО Збройних Сил України, отримав тяжке поранення. Це сталося у результаті влучання FPV-дрона. Переніс кілька операцій, а попереду мала бути заміна колінного суглоба.
Здавалося, йому вже нічого не загрожує, залишалось поволі відновлюватись і жити в атмосфері взаєморозуміння, підтримки та любові, що панувала в його сім’ї. Він обожнював свою дружину, дуже любив доньку та поважав своїх батьків, мріяв про щасливе мирне життя в родинному колі.
Раптовий серцевий напад 21 липня відібрав у нього життя. Пекучим вогнем спопеляє душі рідних ця втрата. Дружина та донька, мама, тато та сестра у такому розпачі, який паралізує думки та відчуття. Неосяжна пустка в душі, бо він був їхнім Всесвітом, люблячим, турботливим чоловіком, татом, найкращим в світі сином і братом. Його добре щире серце, посмішка та життєва мудрість залишаться в пам’яті назавжди. Світлі спогади про нього житимуть у кожному дні, що будуть ще у них попереду.
Саме такі воїни як Дмитро Паламарчук – міць і слава нашої Армії. Його життя є прикладом героїзму, мужності та самовідданості, справжнього почуття відповідальності за свою країну і близьких людей. Залишив земний світ справжній патріот України, але пам’ять про нього назавжди залишиться в наших серцях.
Вічна слава Герою!
