Свято було започатковане у 2020 році, а його датою обраний день прийняття Закону України “Про фермерське господарство”, яке відбулося саме 19 червня у 2003 році.
Напередодні професійного свята українських фермерів ми поспілкувалися з відомим нововодолазьким фермером, Почесним громадянином Нововодолазької громади Олександром Шиленком.
- Олександре Івановичу, Ви одним з перших на Нововодолажчині почали опановувати фермерство - в ті часи, коли і законодавство було недосконалим, і взагалі важко було уявити, як розвиватимуться в Україні приватні аграрні господарства. Як Ви наважилися взятися за цю справу?
- Я з селянського роду, в сільському господарстві - з дитинства. Народився в Княжному, в 10 кіломерах від Нової Водолаги. До 1990-х років працював у колгоспі, завідував фермою. А коли колгосп зник, вирішив розпочати власне господарство. Отже, в 1994 році узяв 50 гектарів землі в селі Ордівка - 45 га пахоти і 5 га пасовиська для корів.
- Що виявилося найважчим для Вас, коли стали до фермерства?
- Ми звикли до колгоспної системи, а у фермерстві за все треба відповідати самому: за підготовку техніки, за добрива, за посів, за уборку врожаю, за ведення документації, за розрахунки... Маєш бути щохвилини в курсі всіх справ, все тримати під контролем і все самостійно робити.
Втім, я не був сам - зі мною були мої сини, їм тоді було по 10 років. Я навчав їх усьому, що сам знав. І вони мені допомагали. Здавалося б, яка може бути допомога від дитини? А я вам скажу, що в мене син підлітком сіяв краще, ніж досвідчений тракторист у колгоспі!
Землю я взяв у Ордівці, тепер в Ордівці і живу у власному маєтку. А спочатку, як переїхали з дітьми, то жили у бабусі. Сини до школи їздили, бо далеко було. Але час минав, діти росли, та і все навкруги змінювалося. Якщо виникали якісь труднощі - ми їх поступово долали.
- Знаю, що в той час Ви отримали важку травму під час роботи у полі, але змогли самотужки дістатися лікарні на тракторі...
- Так, було таке. В той день обставини склалися “по закону подлості”, не на мою користь. Іншого вибору я не мав, як зібратися з силами та самому себе рятувати.
- А як далі розвивалося ваше господарство?
- Почав я, як уже сказав, з 50 гектарів. Потім узяв в оренду паї місцевих жителів, потім - землю сільради. І так поступово ми збільшували об’єми, брали нові ділянки, наймали працівників, купували техніку... Зараз вже обробляємо 1860 гектарів землі, переважно в Нововодолазькій громаді.
- Чи додалися з часом якісь нові культури?
- В основному вирощуємо традиційні, з яких і починали: кукурудзу, соняшники, пшеницю, ячмінь, горох, сою... Ще тваринництвом займаємося: вирощуємо свині і вівці.
- Сільське господарство вважається однією з найбільш ризикованих галузей. Як вдається не тільки утримуватись на плаву, але і розвиватися?
- За моїм досвідом, в сільському господарстві у відповідь на чесний добросовісний труд земля завжди віддячить щедрим урожаєм. Треба тільки не лінуватися.
- Який Ваш режим дня?
- Я живу за принципом: встав раніше, ліг пізніше. Такий в мене розпорядок дня, бо треба все встигнути - і на роботі, і в сім’ї. Загалом, у мене така установка: маю все встигати.
- Чи змінилася ваша робота з початком війни?
- Специфіка сільського господарства в тому і полягає, що з року в рік маєш робити практично одне й те саме. Земля потребує вчасної обробки, незважаючи на те, мир навкруги чи війна. Тому ми просто продовжуємо виконувати свою звичну роботу. Звісно, поступово і розвиваємося: з’являється нова техніка, сучасні методи вирощування різних культур. Стараємося відповідати вимогам часу.
- Ваші сини також займаються сільським господарством?
- Так. Щодо онуків - один з них обрав сільське господарство, онучка зараз вчиться на прикордонника, а решта онуків ще малі, як виростуть - оберуть собі справу до душі.
Інтерв’ю провела Тетяна Буряковська
